КРОКИ СТАНОВЛЕННЯ ЗАКЛАДУ

     Середню загальноосвітню школу № 24 було відкрито у Дніпродзержинську 1 вересня  1938 року. Промислове місто росло і розвивалося, збільшувалася кількість робітників на металургійному заводі, зростала кількість дітей.  Шкіл не вистачало, багато освітніх закладів у країні працювало не лише у дві, а й у три зміни. Щоб ліквідувати цей  недолік, розпочалося масове шкільне будівництво.

       Наш навчальний заклад розташувався в робітничому районі. Тут проживали сім’ї  працівників металургії та хімічної промисловості. Завдяки клопотам першого директора, невгамовного та вимогливого Литовченка Якова Ананійовича,  школа прийняла перших учнів.  Він керував закладом лише один рік (1938 – 39 рр.), потім Якова Ананійовича запросили на роботу до вищої партійної школи у Москві. 

       Другим директором було призначено Панфілова Самуїла Яковича. До генерального плану розбудови школи було внесено висадження плакучої  верби, липи, горіху, груші, бузку, троянди. Але все перекреслила війна. Почалася інша сторінка життя закладу. У страшному 1941 році весь педагогічний колектив на чолі з директором (після війни він працював учителем у молдавському місті Бєльці до самої пенсії) вирішив йти на фронт захищати рідний край.

          Велика Вітчизняна війна стала важким випробуванням для міста. Біда завжди приходить зненацька. Тисячі дніпродзержинців прийшли до військкоматів з проханням зарахувати їх до лав Червоної Армії і відправити на фронт.  23 серпня 1941р. стало чорною датою в історії  Дніпродзержинська: цього дня в нього вступили німецько-фашистські загарбники.   Почалась 26- місячна окупація нашого міста.  Фашисти вважали, що в наше місто вони назавжди. Тому  життя в ньому вони створювали на німецький лад, улаштовуючи нацистський «новий порядок». У приміщенні нашої школи фашисти відкрили німецький госпіталь. На третьому поверсі у кутовій кімнаті розташовувалась операційна.

       25 жовтня 1943 року після кривавих боїв на Аульсько-Сошинівському плацдармі наше місто було визволено Радянськими військами з двадцятишестимісячної  гітлерівської окупації .                                                   

           Після звільнення Дніпродзержинська від фашистів  приміщення нашої школи послужило госпіталем для поранених на фронтах радянських бійців, розташованого там до 1945 року, а тих поранених, що залишилися, перевели у госпіталь, що знаходився в приміщенні сучасного медичного училища.                               

       Для відбудови міста прибувало багато робітників з різних кінців країни і стало гостро питання про житло і багато будинків було зруйновано. Школа № 24 стала гуртожитком робітників райелектростанції. Приміщення поступово ремонтували самі робітники, що жили тут. Вікна були частково закладені цеглою, частково забиті фанерою, лише де-не-де поблискували шибки.                                                                                 

      У 1946 – 47 рр. у країні був голод, а після війни залишилось багато дітей-сиріт, що в пошуках їжі бродили вулицями міста. Їх збирала міліція та відправлялиа до дитприймальників Дніпропетровська, а там розподіляли за дитячими будинками. У нашому місті було чотири дитячих будинки. У лютому 1947 року  на першому і другому поверхах приміщення школи було відкрито дитячий будинок №3, директором якого стала Яшина Віра Михайлівна.

        На третьому поверсі розташовувалась школа.  «675 дітей привезли до дитячого будинку. Мені, старшій піонерській вожатій, доводилось возити по 10-15 чоловік, –  згадує  Таїсія Григорівна Пивовар. – Діти були брудні, хворі, голодні.  Вихованці дитячого будинку жили дружно,  старші допомагали меншим вдягатися, слідкувати за собою. Дитячий будинок повністю знаходився на самообслуговуванні.  На увесь дитбудинок працювала лише одна прибиральниця. Учні сиділи по троє за однією партою, не вистачало підручників, зошитів, олівців.

          Згодом Віра Михайлівна Яшина стала директором школи, а дитбудинком почав керувати Мединський Олексій Захарович. У школі тоді було 16 класів – 628 учнів. Опалювали вугіллям (67 тон на один сезон), а коли його не вистачало, дітям доводилось збирати дрова. В перший рік роботи школа була початковою, а в 1947 – 1948 н.р. вона переросла в семирічну (з одним п'ятим класом).  З 1950 року відкрито восьмий клас – і школа стала середньою. З 01.06.52 року завідувачем  школи  став Калашник Іван Іванович, нагороджений орденами Вітчизняної війни та Червоного прапора. У цьому ж році  рішенням виконкому дніпродзержинської міської ради депутатів трудящих директора й учителя історії було нагороджено медаллю «За трудову відзнаку».

        Вихованці дитячого будинку росли, виходили на роботу, продовжували вчитись самостійно. Поступово приміщення просторішало (до цього часу було дуже тісно, але з умовами мирилися). І в 1953 р. дитбудинок розформували, передавши решту вихованців у дитячі будинки №1 та №4. Влітку  в приміщенні школи було проведено  капітальний ремонт, на який держава поклала 28 тис. карбованців. Споруда  стала такою ж новою, як в перші дні існування (1938р.).  З 1953 по 1962 роки школою керує Чорний Григорій Антонович, учасник війни, вчитель географії. Перед освітою стоїть нове завдання – наблизити школу до життя, тому СШ № 24 реорганізована в середню загальноосвітню політехнічну школу з виробничим навчанням.  З 1962 року директором стає Кальянов Анатолій Терентійович, учасник війни, художник. Такою він побачив школу в перший рік свого директорства.

           У  1967 році школу очолює Ламза Павло Онисимович.  Вся робота школи йшла під знаком підготовки до святкування 50-річчя Радянської влади.

      У 1967 році школу було добудовано. Проектна потужність її збільшилась і стала складати 700 місць. У закладі з’явилися: спортивний зал, їдальня, актовий зал, медичний кабінет, бібліотека, вчительська, та 19 навчальних кабінетів.        Учні вивчали історію пам'ятників героям Дніпровської переправи. Першість в роботі по місту завоював наш КІД «Глобус» (керівник - Титаренко Н. Т.), проводяться форуми і фестивалі, учні листуються зі своїми однолітками з різних країн світу. Найкращими визнано КІДи шкіл № 1, 9, 24, 10.

      У  школі велась активна пошукова робота (збір матеріалів про піонерів-героїв Великої Вітчизняної війни). В школі працювала краща у місті комсомольська організація «Романтик».                 З  1980 року школою керувала  Ульянова Валентина Федорівна.

     У цей час у закладі працював гурток «Умілі руки» для всіх учнів, кращі були нагороджені екскурсією до Дніпропетровська.                                                                               

     Змінювалося життя в державі, змінювались кордони країн, рідна Україна стала незалежною, а школа щороку першого вересня привітно зустрічала все нових і нових учнів. Це був нелегкий період в історії закладу. Саме в цей час школою керували Гончар Леонід Михайлович (1985-86 рр.), Слінько Ірина Григорівна (1987- 97 рр.), Жадан Олена Юріївна (1997-2000 рр.), Гончарук Ірина Юріївна (1997-2000 рр.), зараз директор дитячого будинку.          У 2003 році в роботу школи впроваджено профільне навчання на базі Дніпродзержинського  професійного ліцею. Цей досвід є зразком у Дніпропетровській області, бо вперше поєднали свою роботу школа та професійний ліцей.

          З 2007 і по сьогодні навчальний заклад очолює Котенко Тетяна Григорівна.

      З липня 2011 року середня загальноосвітня школа № 24 змінила свій статус і перейменована згідно Рішення Дніпродзержинської міської ради  на комунальний заклад «Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітній навчальний заклад – дошкільний навчальний заклад» № 24 м. Дніпродзержинська» Дніпродзержинської міської ради.

  26 жовтня 2012 року на базі загальноосвітньої школи №24 було відкрито дошкільне відділення та заклад отримав статус навчально-виховного комплексу.

        Згіно рішення міської ради від 12.11.2021 року №347-11/VІІІ  Комунальний заклад "Навчально-виховний комплекс "Загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад" №24" Кам'янської міської ради реорганізовано у Комунальний заклад "Ліцей №24" Кам'янської міської ради